Інструктор зі сноуборду на Буковелі, мешкає у Харкові.
На 23 лютого довелася перша і неймовірно довгоочікувана поїздка до Грузії, про яку мало хто знав. Через два тижні я збиралася додому.
650$ - всі мої заощадження, які були з собою.
Гуманітарну допомогу брала завжди у волонтерському центрі Ніно Катамадзе. Програми допомоги біженцям від держави немає. Допомагали мерії Тбілісі та Батумі (про решту міст я не чула). До кінця травня надавали безкоштовне житло з харчуванням, під яке я не потрапила через малу кількість місць. А також є виплати в розмірі 10-15 $ на місяць.
Грузинська гостинність зараз примножена. На багатьох сайтах пропонують свої будинки та квартири. Практично всі, хто трапляється мені на шляху, готові надати житло на будь-який проміжок часу, годувати, допомагати з трансферами, переїздами та й усім, що може знадобитися.
Вибиті вікна від вибухів та дірки від обстрілів у моєму будинку в Харкові здаються везінням у самому зруйнованому районі міста. Салтівці (район у Харкові) дуже сильно дістається. А батьки поїхали та освоїлися у порожньому будинку знайомих, що на Харківщині.
Розуміння, що це довгострокова подорож, а не просто тимчасове перебування, прийшло лише зараз, через три місяці. До цього рішення йшла дуже довго та не зовсім просто! Дике бажання повернутися на батьківщину не залишало мене з самого початку війни, як би не було страшно та небезпечно. Знайомі та близькі намагаються мене переконати в тому, що зараз не найкращий час рватися додому і я не просто так опинилася в цьому місці. Самостійне рішення залишатися в Грузії поки що зовсім потихеньку осідає у моїй свідомості.
Сніг та сноуборд допомагали психологічно в період роботи гірськолижного курорту. Було не важливо, чи маю сили чи ні, не важлива і погода, я була на схилі завжди. Голова могла легше вимкнутись, хоч і не завжди! На фрірайді з лавинонебезпечними місцями відкривала нові здібності і прощалася зі старими страхами. Гори та природа продовжують допомагати – це вони завжди вміли. Так само постійний рух у будь-яких напрямках, зустрічі зі знайомими та будь-які вправи на відволікання уваги. Залишатися наодинці зі своїми думками стало вкрай небезпечно, але я старанно вчуся.
Грузини дозволяють у будинку не знімати вуличне взуття. Не знаю, подобається мені чи ні. Головне, щоби це було не в моїй квартирі. Хоча, може, і я скоро звикну до такого.
150$ витрачала на місяць проживши майже три місяці в горах і маючи практично все необхідне для життя (житло та харчування). Переїхавши до Тбілісі за перший тиждень витратила набагато більше, так як на самостійному забезпеченні, та й зараз витрачаюся на мінімальний літній гардероб, якого в мене немає і різне побутове приладдя.
Спільні інтереси з грузинськими спортсменами-екстремалами допомагають разом проводити час, катаючись на скейтах, логбордах, сноубордах і навіть лижах! Місцеві з радістю проводять з нами час і показують найулюбленіші місця у горах та у місті. Легко знаходжу спільну мову із місцевими хлопцями. Шалено вдячна кожному, хто зараз мене підтримує.
Трохи заробити вдалося У Гудаурі тренуючи людей на сноуборді. У Тбілісі я починаю робити афрозачіски всім своїм знайомим (коси, брейди, дреди), щоб набити руку і прийти у форму після довгої перерви! Далі треба запустити рекламу для пошуку клієнтів і орендувати студію, де мені було б комфортно реалізувати всі свої ідеї.
Несподіваним проектом для мене став запуск одягу спільно з грузинським брендом Zoma. Зараз пошиті панами та шопери, потім пробуватимемо шити базовий одяг. У колаборації виступаю як дизайнер, що допомагає здійснити ідею з будь-якими змінними написами на одязі, який я почала здійснювати в Україні. За віру та підтримку дякую моєму новому грузинському другу! Без нього я не зважилася б на такий сміливий крок.
Додому хочу Відразу ж, як у моєму місті стане безпечніше і зможу побачити близьких, а так само проїхати всі ті рідні міста, в яких знаходяться мої друзі. Але думаю, що поїздка буде з поверненням до Грузії, де я продовжуватиму розвивати ті ідеї, на які вже витрачено так багато сил.
Три місяці труднощів могли зламати мене, або створити абсолютно нову людину. Вибрала друге. Бажання викинути себе в абсолютно нове життя було в мені давно, але сміливості не вистачало зробити це самостійно. За цей період усі закони всесвіту почали працювати швидше! Це допомогло «висвітлити» мої слабкі та сильні сторони.
Війна навчила більше любити, віддавати і цінувати! Ще раз нагадала, що все може зникнути в одну мить, і не варто чіплятися за минуле або чекати відповідного моменту. Відповідний момент вже настав!
